память? Чому не в иньшій, н. пр. в такій, коли давала менї щось, на що я була дуже ласа? Чи се не цїкаве?… І до сего образу з тої хвилини навязує моя уява ріжнородні иньші картини, ріжнородні подїї і я так люблю єї! Той образ міг на мене лише своєю красою зробити вражінє на цїле житє — не правда-ж?“
„Правда, правда!“ відповів він з сияючим поглядом „і ви мусите бути цїлком до неї подібні“…
„Бабуня казала!“
„Льорден зве вас Льореляй. Я би вас також так звав, як би не він перший ужив того прізвиска.“
Я усьміхнула ся.
„Але він менї надто ненавистний“ говорив Орядин, „щоби я повтаряв те, в чім він любує ся, і тому я надам вам иньше імя.“
„На приклад: яке?“
Він подивив ся на мене якось так чудно-чудно, що я спаленївши опустила очи.
„Не знаю, чи ви згодили би ся з тою назвою“… спитав зворушений.
Я не питала більше. А він мов бояв ся, щоби слово то не вирвало ся єму самовільно з уст, і також замовк.
Через хвилину обізвав ся:
„Він змалював мене не дуже гарно перед вашою ріднею, як я довідав ся, а до мого дядька донесло ся вже, що я споганюю свою будучність, „бавлячись в Ляссаля.“
„Се й я чула.“
„А що ви думаєте?“
„Я би хотїла, щоб ви менї самі сказали, що я маю думати!“
