Перейти до вмісту

Сторінка:Ольшенко-Вільха Святослав. Червона корчма. Оповідання (Краків, 1942).djvu/7

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

Тричі аж із Кремянця приїздили в Ярчани енкаведисти — робити порядок з Юхимовою ватагою… Та куди… Ліси великі — не пройдеш, і шляху не заступиш…

Водив їх Юхим щось із тиждень по дебрах і ямах; підстрілив зо два десятки та й утік… Помагали червоним пісківські міліціонери. Не найшли. Червоні з помсти спалили читальню й церкву, а родини партизанів вивезли кудись…

За те в білий день погорів пісківський голова сільради, Колейко, що то нахвалювався „вижарить бандитське кодло”, — і серед ночі затовкли Юхимові хлопці двох міліціонерів.

Ярчани вдоволено підморгували собі:

— От і хлопець Юхим! Таких би більше, то й погані менше лазило б по білому світу!

А як упали перші німецькі бомби, і пронеслося по всій стороні, що війна — Юхим затер тільки руки і моторно підкрутив вуса.

— Буде робота, хлопці! — Хто боїться — нехай у хату!

Ніхто не пішов. Тільки учителів Бодьо, наймолодший партизан у загоні, похнюпившись, спитав:

— І буде, дядьку, війна вже до кінця?

Запит цей покрив голосний сміх хлопців. От і тільки всього.

Юхим провірив, скільки в нього сил і зброї, та й вирішив із Микитою Чорним і Явтухом, що не достає ще от так з двох десяток рушниць для хлопців і доконче хоч зо два скоростріли. Рада в раду і Явтух повів хлопців у Піски. Без гомону й крику, серед ночі захопили хлопці пісківську станицю міліції. Хто був — лишили мертвим, а зброї набрали аж надто:

6