Перейти до вмісту

Сторінка:Опільський Ю. Золотий лев (Краків, 1941).djvu/14

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

— Сичи, сичи! Хвилинку покрутишся, та й й перестанеш. Пече тебе, синку? Пече? Ну, гаразд! Зате не припече тебе гарячка, не зїсть тобі круглого личка, не пооре чола. Хо, хо!

Швидко й вправно перевязала ногу полотном і молодець заспокоївся.

— Добре мені тепер! — прошепотів.

— Ти син боярина Ратибора? — спитала його бабуся.

— Так! Дайте мені води й дайте знати батькові!

— Як тобі на імя — Олег?

— Так, Олег, води дайте!

— Ба, ще корова не подоєна, керничка не викопана. Славо, бери його! Я понесу твоє ратище.

Мовчки схилився парубок, узяв Олега на руки, мов дитину, і всі троє під веселий брехіт собаки, пішли лісом. Недалеко звідси стояла із грубих дубових кругляків збудована хата.

 

15