Хто з вас, молоденькі читателї, не слухає, або не читає радо байки?. Они такі веселі, а часом навіть дуже смішні, бо в них місто людий виступають звірята, котрі так як люди розмовляють між собою, сварять ся та жартують. Замість звірят часом приходять ростини, а вже рідко люди, бо тодї вже байка стає довшим оповіданєм, що звемо казкою.
Та хотяй байка коротша від казки, всеж часом она є вартнїйша, бо крім того, що она нас розвеселить, подасть нам також на примірах з житя звірят і гарну науку. Отже байка має цїль: не лише забавити, але й поучити.
З тої причини значінє байки є велике, бо в нїй може містити ся наука не тільки для дитини, але й для старших осіб, ба — навіть для цїлих родин і народу.
Байки складають поети, а Українцї мають двох найважнїйших писателїв байок, а то Евгенія Гребінку і Леонїда Глїбова, котрі вже поумирали. Кромі сих двох писателїв єще тепер поети на Українї, що, окрім инших творів, пишуть також байки. Ми познайомимо вас лише з тими двома батьками українських байок.
Оба они були з Полтавщини, а старший віком з них був:
