— Нїчого, — відповів Паспарту і випив знов чарку.
Аґент полїйцйний повів рукою по чолї і вагував ся дальше говорити. Що мав тепер робити? Похибка Паспартута була, здавало ся, щира, але се було ще гірше для єго наміру. Видко було, що Паспарту говорив цїлком щиро і що зовсїм не був спільником свого папа, чого Фікс власне бояв ся.
— Отже — сказав до себе — коли не єсть спільником, то буде менї помагати.
Аґент рішив ся знов. Впрочім не мав часу до страченя. Пана Фоґа треба було за яку небудь цїну задержати в Гонґ-Конґ.
— Слухайте — сказав Фікс півголосом — лише слухайте уважно. Я не є той, за кого ви мене маєте, т. є. я не аґент членів клюбу реформи…
— Ого! — скрикнув Паспарту, поглядаючи на него насьмішкувато.
— Я аґент полїциї і маю порученє від правительства в Лондонї…
— Ви… аґент полїциї!…
— Так, ось доказ, — сказав Фікс. — Тут моя леґітимация.
І аґент добув папїр з портфеля та показав свому товаришеви порученє підписане директором центральної полїциї. Паспарту, приголомшений, глядів лише на Фікса, та не міг і слова промовити.
— Заклад пана Фоґа — говорив дальше Фікс — се лише покривка, котрою одурив вас і своїх товаришів з Клюбу реформи, бо єму треба було забезпечити собі вашу несьвідому участь.
— Але длячого?… скрикнув Паспарту.
