навіть, те все, що ви менї сказали, було правдою… хоч би мій пан був злодїєм, котрого ви глядаєте… а що я перечу… я був… я єсьм у него в службі… і бачив єго добрим і благородним… зрадити єго… нїколи… ні, за все золото на сьвітї… я з тої печи хлїба не буду їсти.
— Отже не хочете?
— Не хочу!
— Ну, то робім так як би я нїчого не говорив, — відповів Фікс — і пиймо ще по одній.
— Пиймо!
Паспарту чув себе що раз більше пяним. Фікс, порозумівши, що єго треба розлучити за яку небудь цїну з паном, хотїв єго добити. На столї лежало кілька люльок набитих опіюмом. Фікс всунув одну з них в руку Паспартутови і він взяв єї, вложив до губи, запалив, потягнув кілька разів і упав з головою отяжілою запоморочений.
— Прецї! — сказав Фікс — бачучи, що Паспарту лежить без сьвідомости. — Сей пан Фоґ не дізнає ся, коли відпливає Карнатік, а єсли поїде, то бодай без сего проклятого Француза!
Відтак заплатив, що належало ся і вийшов.
В часї пригоди, котра могла так рішучо виставити будучність пана Фоґа на небезпечність, проходжував ся тойже в товаристві міс Ауди по улицах анґлїйского
