— Маю, ласкавий пане, бат[1] ч. 43, найлїпший в цїлій пристани.
— Біжить скоро?
— Майже вісїм до девять миль[2]. Хочете єго бачити?
— Так.
— Ласкавий пан будуть вдоволені. Чи тут іде о переїздку по мори?
— Нї, тут розходить ся о подорож.
— О подорож?
— Можете мене завезти до Йокогами?
На ті слова опустив моряк руки і широко розтворив очи.
— Жартуєте ласкавий пане? — спитав.
— Нї! Я припізнив ся на Карнатік, а треба менї бути в Йокогамі найпізнїйше 14-го, щоби дістати ся на парохід до Сан Франціско.
— Жалую — відповів моряк — але се неможливо.
— Дам вам сто фунтів денно (1000 зр.) і двіста фунтів нагороди, єсли приїдете на час.
— Чи говорите на правду? — спитав моряк.
— Цїлковито — відповів пан Фоґ.
Моряк відійшов на бік. Глядїв на море, вагуючи ся очевидно між жадобою заробити таку величезну суму, а страхом так далего заганяти ся. Фікса переймала смертна дрож. — Між тим обернув ся пан Фоґ до міс Ауди.
— Ви не будете бояти ся?
— З вами нїколи, пане Фоґ, — відповіла молода дама.
