— То мусите уміти глумити ся.
— Очевидно! — відповів Паспарту, трохи прикро вражений, що єго народність викликала таке питанє. — Ми Французи уміємо викривляти ся, але все не так як Американцї.
— Правда! Отже єсли не приймаю вас за служачого то можу вас приймити за весельчака. Ви се розумієте; у Франциї уживають чужинцїв за блазнів, а за границею Французів!
— Ага!
— А впрочім ви сильні?
— Особливо як добре попоїм.
— А умієте сьпівати?
— Певне — відповів Паспарту, що — як звістно — вже давнїйше виступав в уличних концертах.
— Але чи зумієте стати дуба і удержати на підошві лївої ноги фуркало, а на правій рівночасно держати в рівновазї шаблю?
— Справдї умію! — закликав Паспарту, пригадавши собі перші вправи молодих лїт.
— Ось бачите, се головна річ! — відповів честний Батулькар.
Зроблено зараз угоду і Паспарту найшов вкінци місце. Зобовязав ся все робити в славнім товаристві Япанцїв. Вправдї не велика се була честь для него, але за тиждень міг бути в дорозї до Сан Франціско.
Представленє заповіджене з великим гамором честним Батулькаром, мало розпочати ся о третій годинї і вскорі страшенні інструменти япаньскої орхестри, кітли і тамтами загудїли коло дверий. Очевидно, що Паспарту не міг приготовити ся до нїякої ролї, але єму велїли дати з єго сильних рамен підставу в великій вправі „рою людского“, що мали вивести довгоносі
