Але заки ще відійшли, сказав воякам:
— Приятелї, дістанете тисяч фунтів нагороди, єсли визволимо полонених!
Се дїяло ся кілька хвиль по дванайцятій годинї.
Панї Ауда пішла до комнати на стациї і ждала там самітно, думаючи про Пилипа Фоґа, єго просту, великодушну благородність та єго спокійну відвагу. Пан Фоґ кинув на карту свій маєток а тепер своє житє, а се все без ваганя, з почутя обовязку, без говореня. Пилип Фоґ, став в єї очах героєм.
У аґента Фікса були иньші гадки і він не міг заволодїти своїм зворушенєм. В нервовім роздразненю бігав по перонї двірця. Але по якімсь часї успокоїв ся і прийшов до себе. Аж тепер порозумів, який він був дурний, що пустив єго самого. Цїлу землю об'їхати за тим чоловіком, а тепер розлучити ся з ним! Він робив собі закиди, як який директор столичної полїциї свому аґентови.
— І який я дурний! — гадав Фікс. — Таж Паспарту мусїв єму сказати, хто я! Тепер він пропав і вже не верне. Але як я міг дати себе так задурити, маючи коло себе приказ арештованя! Справдї великий осел з мене!
Тимчасом упливали єму години поволи; він не знав, що має робити. Часом находила єго охота розповісти про все панї Аудї; але погадав собі, що молода женщина моглаб се єму взяти за зле. Єго нападала зневіра і мав велику охоту покинути цїлу сю справу. Нагода до сего вскорі лучила ся.
Около другої години з полудня, в часї сильної метелицї, роздав ся зі всходу довгий свист. За жовтим сьвітлом наближала ся поволи величезна тїнь і чим раз близше підходила тим більше фантастичний вид прибирала.
