О осьмій годинї стояли сани готові до дороги. Подорожні засїли на призначенім для себе місци і, пообвивані коцами, стиснули ся всї до купи. Оба величезні вітрила розвинено і сани гонені вітром бігли по замерзлім снїгу зі скоростию бодай 40 миль на годину.
Омага віддалена в прямій лїнїї від Форту Керне що найбільше двіста миль, отже єсли би вітер не переставав можна їх було переїхати за пять годин. Колиб в дорозї не зайшла нїяка перепона, повинні би сани приїхати до Омаги вже на першу годину з полудня.
Яка їзда! Подорожні притулені до себе, не могли з собою говорити, бо студїнь збільшена шаленим бігом саний цїлковито на се не дозволяла. Сани сунули ся по рівнинї так легко, як човен по водї, — а бодай так як корабеля при легко сфильованім мори. Скоро лише вітер повіяв попри землю, то здавало ся, що розпростерті вітрила саний підносять їх до гори як на крилах. Медж стояв при кермі і держав ся все простого напряму, бо сани мали наклін бігти на бік. Вітер цїлковито випяв вітрила. Скорість, з якою бігли сани не дала ся точно обчислити, але певне, що виносила не меньше як сорок миль на годину.
— Єсли нїчого не зломить ся, — сказав Медж — то приїдемо на час! — А Меджови залежало на тім, щоби приїхати як найскорше, бо пан Фоґ, по своєму звичаю, заохотив єго до сего надїєю значної нагороди.
Степ, куди перебігали сани, був рівний, як поверхня моря; вій подобав на величезне замерзле озеро. Зелїзниця ішла в сїй охрестности луком з полудневого заходу на північний захід через Ґранд-Айлєнд, Колюмбус, найзначнїйше місто в Небрасцї, Тремон і Омагу. Она тягнула ся здовж правого берега ріки Плятте. Сани, що їхали просто, скорочували о много дорогу. Медж
