— За одну особу?
— За одну особу.
— А вас четверо?
— Четверо.
Капітан Спіді потер рукою чоло. Заробити вісїм тисячів долярів, не змінивши напряму їзди, се вже щось значило і за ті гроші можна було покинути на якийсь час відразу до подорожних. Впрочім подорожні, що платять по два тисячі долярів, се вже не подорожні, їх можна радше уважати за цїнний товар.
— Від'їзджаю о девятій годинї, — сказав коротко капітан Спіді, — і єсли будете тут з вашим товариством…
— О девятій будемо всї на корабли! — відповів рівно коротко пан Фоґ.
Було пів до девятої. Зі звичайним спокоєм вернув пан Фоґ на берег, сїв до дорожки, заїхав перед готель св. Миколая, забрав паню Ауду, Паспартута а навіть невідступного Фікса, котрому ввіжливо жертвував безплатне місце і в хвили, коли „Генриєта“ мала рушати в дорогу, був вже знов на єї покладї.
Коли Паспарту почув, скілько має коштувати ся послїдня їзда, видав з себе таке О!, що можна було в тім єго голосї розріжнити всї тони хроматичної скалї.
Полїцийний аґент Фікс погадав собі, що анґлїйский банк певно не вийде з сеї пригоди без тяжкої страти. І дїйстно, єсли можна було припустити, що пан Фоґ не викине ще жменю банкнотів в море, то вже й так не ставало в подорожній торбі більше як сїм тисячів фунтів
