Паспарту, не порозумівши добре, що Фікс хотїв тим сказати, ладив ся вже остро єму відповісти, але здержав ся; він погадав собі, що нещастний аґент мусить дуже гризти ся: він же незвичайно завів ся, уявив собі, що Фоґ злодїй і гнав ся за ним довкола землї, а тепер зі встидом пересьвідчує ся, що так не єсть.
А щож наміряв тепер зробити Пилип Фоґ? Сего не можна було знати, однако здавало ся, що флєґматичний джентельмен найшов якусь раду, бо ще того самого вечера велїв прикликати машинїста і сказав:
— Палїть як можна найсильнїйше і їдьте дальше, доки стане вугля!
Таким чином плив корабель повною парою, але по двох днях, 18 грудня, заявив машинїст, що вже сего дня вийде вуглє.
— Не треба огня зменшувати! — відповів пан Фоґ.
Того самого дня в полудне, означивши положенє корабля, велїв Фоґ Паспартутови привести до себе капітана Спіді. Честному Французови здавало ся, немов би він мав випускати якого тигра з клїтки і сходячи до єго каюти говорив сам до себе:
— О, то він буде лютий!
Дїйстно по кількох мінутах вибіг на поміст корабля з проклонами і криком капітан Спіді. В сїй хвили подабав він на бомбу, що туй-туй має пукнути.
— Де ми? — були єго перші слова.
— Де ми? — крикнув ще раз охриплим голосом, а гнїв трохи єго не задавив.
— Сїмсот сїмдесять миль від Лїверпуля, — відповів пан Фоґ цїлком спокійно.
— Розбійники! — кричав Андрій Спіді.
