Летить, ступаючи по плюскоті, прелютий вал,
Підривом підлітає в небо синє,
Наскочивши на гострий опір скель;
Склепіння водяні повітрям розриває.
Аж у задиханих завоях
Злітають дуті бомбляхи води,
Що, падаючи, лопаються в пил космічний —
Він все заповнив наче гул.
Як сизі привиди, стовпи блукають
Тієї матової пилюги.
І розкотившись кожен вал
Зівне, рознявши пащу піни,
Як вісткою з безодень світу
Водяним холодом дихне,
Солоний запах у вихорцях закружить,
І в гальці градом закипить.
Так сонячнії сили дужі,
Перетопившись тиском вітровим,
Аж тут відгомоном потужнім
Здіймають сизий, мокрий дим.
