ГОРДІ СТИХІЇ
Згори полляв потоки ураган,
Аж кіпариси ходять рибами тугими.
Немов овечі жирні курдюки
Хитаються й здригають кіпариси.
За гори зачепились кошла хмар,
Нависли аж над море тяжким краєм;
А звідти,
З темносиніх ясен їх
Вирізується зуб кругленький, золотавий,
Наш ясний місяць.
Запустувала в небі ніч,
Немов дитина невгамовна,
Що буйно кидає пучками рученят
І патлочками смикає — не хоче спати.
Од того й море десь
Валами гнів басує,
І розрух хвиль
Із шумом лісу в'яже.
