зуби, а жінку привіз до дому і два тижні тримав під замком на черствім хлібі. З того часу молода жінка старого пристава стала притчею во язиціх бабських.
Що торкається учителя Вакуленка, то працював він не покладаючи рук. До нього йшли за порадами всі селяне і він завше йшов до них. Булоб дуже гарно, якби не сталася одна річ, яка теж стала притчею…
Живий живе гадає, а в молодого серце бється… Всі знали красуню Хайку, доньку старого Берка, який любив її, доглядав і до розуму довів. Старий Берко був орендарем панських ставів та млинів, а мав всього одну доньку від другої жінки, яка вмерла з пологів.
Дбаючи за будучину своєї єдиної доньки, старий Берко віддав її до ґімназії, яку вона скінчила в перших часах революції. Хайка мала всього вісімнайцять літ і була надзвичайно гарна, так що як хто з молодих мущин дивився на неї, то йому здавалося, що все його тіло обсновує якась тоненька павутина. Хайка багато читала червоненьких книжечок і була соціялісткою. Ось через що їй так припав до вподоби молодий учитель, коли він промовляв на святі волі!.. Тодіж вони познайомилися, а після того часто стрічалися, але ніхто в цьому не бачив нічого дивного.
Люде знали одно, що „вона Жидівка“, а старий Берко так і зовсім нічого не думав. Тільки обидві попівські дочки щось там говорили, але на це ніхто не звертав ніякої уваги, бо всі знали, що попівни вже були літні дівчата, а через те було й зрозуміло, чому їм так не подобалося знайомство Хайки з Вакуленком. Як було, що саме було між ними, того не знав ніхто, але в провідну суботу все містечко схвилювалося надзвичайною новиною. Старий Берко, прийшовши вечером з синаґоґи до дому, був дуже здивований, що не застав Хайки вдома. Спочатку він думав, що вона жартує з ним і сховалася кудинебудь в шафу, як то перед тим не раз робила, але згодом він стурбовався не на жарт. Обшукавши все помешкання, він взяв в руки палицю і подався до своїх єдиновірних сусідів, але Хайки не було нігде і ніхто її не бачив. Тільки вже тоді, як піднялося на ноги все єврейське
