— То дуже добре!.. Так їм і треба, заволокам!.. чулося навколо нас. Заки ми встигли розмістити свій штаб і людей, як вже добре розвиднілося. Звідусіль тяглись до нас молоді хлопці і вже літні чоловіки які просилися „взяти в повстанці“. З таких охотників можна було скласти добру сотню, але, на жаль, у нас не було зброї і ми мусіли брати „тільки для запасу“.
В стороні Хвастова гримнула гармата, та згодом почулася кулеметна стрілянина.
— Наша отаманша вже наступає — казав Шабатурка, задовольнено потираючи руки.
Селяне ходили по вулицях з хитрими очима й витягнутими шиями, цікаво прислухаючись до стрілянини. Баби запопадливо зносили до штабу всякі харчі, приказуючи одно й те саме:
— Нехай підгодуються бідненькі!…
Шабатурка дякував „за приношенія“ і ходив з кімнати в кімнату, не перестаючи потирати своїх рук.
В полудне до штабу прибули посланці від отаманші і Мухобоя. Посланець отаманші сповістив, що Хвастів вже звідусіль оточено і він „через дві-три години мусить здобутися“, а посланець Мухобоя сповіщав, що білих на Мотовилівці „в десятеро більше, а через те потрібна допомога“. Разом з тим, він казав, що „вже є багато поранених і забитих“…
Шабатурка негайно вислав на допомогу сотню повстанців і чоловіка сорок „запасу“, давши їм два кулемети і тисяч дві набоїв. Наскільки вісти від отаманші були добрі, настільки від Мухобоя були лихі. Негайно послали посланця до отаманші, а самі „на всякий випадок“ виставили за селом заставу з десяти чоловіка, при одному кулеметі.
Над вечір отаманша сповістила, що „хоч Хвастів ще не здався, але справа стоїть так добре“, що вона може виїхати на Мотовилівку і „дати доброго прочухана“. Через годину вона приїхала сама.
— Чого носи поспускали? — весело гукнула до нас, не злізаючи з коня. — А ну-но за діло!…
Бадьорість і рішучість проявлялась в кожнім рухови її тіла. Я як зачарований дивився на неї і не міг надивитися. Вона дійсно була якась особлива. Перший раз мені трапилось бачити вояка-жінку. Пан-
