управи не дуже здібні і полуднева часть покрита чорноземлею и єсть дуже плодородна.
(Конець буде.)
Сянъ переділює Перемишль на дві части; більша лежить по правімъ березі и становить властиве місто, а менша часть, по лівімъ боці, становить передмістє Засяннє, злучене зъ містомъ двома мостами, зъ которихъ одинъ, желізний, уживає колін. Дворець коліі желізноі находиться на правімъ боці, при місті. На Засянню є жіночий монастирь Бенедиктинокъ, котрі утримують школи дівочі.
Къ півночи міста отвераються вже більші рівнини, зъ красними городами й урожайними нивами. Въ буйнихъ лісахъ подибується найчастше берестъ. Зъ Перемишля пустився я въ дальшу дорогу за токомъ Сяну къ півночи. Заразъ за містомъ надъ Сяномъ взноситься Винна-Гора, черезъ котру веде проста дорога. Почву землі становитъ глина мязька и чорна. Къ Самборові находяться гипсові поклади, такожъ и торфъ, но не уживаютъ ёго до палення.
У селахъ підъ Перемишлемъ я задержався довше и відтакъ у сій околиці пізнавъ лучше життє-биттє мешканцівъ. Типъ простого народу є відмінний відъ типу Опілянъ и Поділянъ. Замітний у него бракъ тоі правильности чертъ и повагу въ лиці, котрі такъ властиво визначає типъ Украінсько-руський. Особливо жіночий рідъ Опілля и Поділля відзначується якоюсь характеристичною красою, становитостю, грациєю въ порушенняхъ; на лиці розлита єсть якась тужлива мелянхолия, котра однакожъ не єсть млавою, а згідно получена зъ любою пишностю. Такожъ що-до духовноі сторони рівно щедро вивіновала природа хороші Опілянки. Хто-жъ бо не подивляє поетичний настрій, співучістъ, гуморъ — єдиний малоруський — и дотепъ дівчатъ осереднёі Руси? Безсмертній Основяненко не мавъ потреби идеализовати своі богатирки, бо вони були уже готовими идеалами, а щасливі ми, що вони дісталися такимъ поетамъ до увообразовання, якъ Основяненко та Шевченко. Жительки західнёі Руси не можуть повеличатися такою уродою тіла и духа. Має сей появъ своі причини відай у племінній ріжниці тихъ начатківъ, котрі зложили малоруський народъ, або може въ тих взаєминахъ, въ якихъ жила и жиэ ся часть народу въ західній Русі дотично сусідуючого народу польского, на що вже и яковість говору вказує. Багато слівъ справдешно Украінсько-руськихъ, відомихъ и голоснихъ по цілій Русі. або загиривъ тамошній людъ, або бере іхъ, після польского, въ иншімъ, невластивімъ значенню. Однако що-до степени просвіти и грамотности, то далеко більший поступъ зробивъ народъ коло Перемишля, ніжъ на Опіллю або Поділлю. А можна се сказати й о цілій Перемиській диецезиі. Въ кождімъ бо майже селі є порядна школа; люде пізнали пожитокъ грамотности и щиро піклуються около неі. Жадно допитуються за новими книжками, а у церкві всі люде, малі и великі, беруть співомъ уділъ въ набоженстві. Відтакъ всюди хороші церкви ставлять або старі обновляють и прикрашують. Не мають такихъ розлогихъ и плодовитихъ піль, якъ Опіляне, а преці лучше собі жиють, бо суть роботящі, тверезі, розсудливші, спосібнійші; відома се річъ, що просвіта ущасливляє чоловіка, помагаючи багато ёго материяльному добробитові и моральному поступові. Таке піднесеннє народу материяльне и моральне є въ головній части неоціненою заслугою щирого, витревалого священства, котре, слідуючи завіщанню світлихъ проводирівъ св. п. владикъ Снігурського и Яхимовича, невгомонно коло добра відживаючого народу працює. Причина сёго добродійного одушевлення священства, що воно поняло становище своє и ёму задосить учинити старається, лежить у почуттю народности. Воно єсть тою сильною підоймою, котра зберегає чоловіка відъ гнилоі материяльности и егоистичного, підлого обскурантизму, а осущується воно найкрасшими плодами: любовъю къ народу и къ всімъ тимъ чинникамъ, котрі або становлятъ ёго народностъ, абе злилися зъ нею, якими суть: язикъ, звичаі и религийний обрядъ. Якъ великоі ваги и стійности є здорове й живе почуттє народности, особливо у відживаючото народа руського, знає кождий мислячий Русинъ; поняли се и вороги народности руськоі, котрі заходяться найхитрійшими способами, щоби придавити самостійний розвитокъ іі и використати сили, честність и щирість народовцівъ для зміцнення й довершення своіхъ власнихъ народніхъ безвзгляднихъ засадъ. Народъ малоруський стоіть ще на первістній добі свого розвитку; повільнимъ, але самостійнимъ ходомъ нехай вінъ ступає дальше, бо всяке и найобережнійше спільництво зъ сильними, неситими ворогами загиритъ ёго неминуче. Слабий зъ сильнимъ ледве згодиться по правді. Але вже відай лиха доля якась судилася нещасному руському народові; сумні ознаки замітивъ я въ духовно-народнімъ пожиттю руськоі интелигенциі сторінъ Перемиськихъ. Не додержується вона, якъ досі, питоменно-малоруськоі основи, а заманена продайними агитаторами, въ фалшивімъ увіренню якогось надзвичайного поступу, оглядається туди, де сприсяглися ва загарбання всёго малоруського. Бо-
