Ці люди є зі мною вже 2 роки. Кому ж тепер вірити. Нікому!
Вчинок Ониська не давав мені спокою. Відтоді я почав, по нараді зі старшинами, завжди ставити при собі вартових із „жандармерії“ пор. Кохана. Крім того утворив окрему групу з козаків, яка на мій знак мала негайно реагувати. Це були засоби обережности, щоб свої неочікувано не зробили з цілого штабу „подарунку“ ҐПУ: такі випадки на повстанні вже бували. Мої охоронники — Харко, Лихо, Король постійно слідкували. Самоволю я рішив суворо покарати. Я знав, що Онисько Грабарчук, молодий хлопець, з поривом, гарячий, мало думає і ділав під чиїмось впливом. Довго він сам не поїздить в цій атмосфері „малої війни“: комуністи не дадуть йому їздити 15-особовим зборищем і гонитимуть його день і ніч. Тоді він сам мене шукатиме, бо не з його головою бути тепер самостійним повстанцем.
Завтра зїзд загонів північного Поділля. До отаманів Левченка і Марчука я післав звязкових і організацій. Це добре, що в часі кризи в моїм відділі відбудеться зустріч чотирьох отаманів. Дух їхніх відділів вплине на моїх людей. Ще маю зі собою 75 козаків. Ідемо в ліс під село Голенищівський Майдан, де стоїмо цілий день. Опівночі перекидаємось на місце зустрічі отаманів. Ми приїхали перші. Виставляємо варту з козаків, які знають всіх отаманів, старшин та козаків у інших відділах, щоб не було стрілянини між своїми. На всі сторони висилаю переодягнутих козаків з револьверами та гранатами, щоб
