що їх знищать, чи будуть повстанчі загони, чи ні. Тому ми до тих дурнів — українців ставилися також суворо.
Їдемо цілу ніч і вкінці затримуємось під Сахнівським Майданом, звідуни доносять, що в лісі є кіннота й піхота червоних. Звідки дізналися про нас? Ми заодно бємо їх, а вони лізуть нахабно. Чи нас побачать? На всякий випадок готовимося на зустріч. Большевики їздять по лісі. Таки побачили, бісові діти, нас у долині. Треба зміняти місце, щоб зайняти кращі позиції на випадок бою. Звідуни доносять, що червоних небагато. По всім ознакам це ҐПУ. Червоні почали стріляти. Ми вдаряємо на них пішо і гонимо їх урозтіч.
Довідуюсь, що район концентрації 1. кінного корпусу знову вільний. Тому треба підїхати до Вовковинецьких хуторів. Є 21. 8. Ранком відійшов до нас ранений Степан Коноплянко до Вербки, бо в Вербицьким Майдані боявся залишатись. Підполк. Коноплянко просить мене, щоби вечором заїхати до Вербицького Майдану та зловити амністованого б. козака, який може докучати його батькові навіть у сусідньому селі. Але коли б ми вїхали в село, то він зникне. Краще звечора вислати переодягнутих кількох козаків, а ті напевно добре справляться. Козаки вислані. Ми таксамо збираємось повечеряти в селі, де чуємо, як грає музика. Значить там є весілля. Поїдемо на музику, хоча нас не просили. Вислані козаки не застали амнестованого: він у відділі ҐПУ і подався з тими чекістами, що втікали на Летичів.
Стежі вислані, варта пильнує. Заїздимо на весілля. В одну мить всі весільні розбіглися, зокрема молодь. Залишилися тільки старі. Заспокоюємо, щоб не боялися,
