одіж після нудної машкари, мов вертався до своєї хати після невеселого гостювання.
— Маю що розказати Василеві, — гадав він; — о, Василь буде вдоволений! Він приходитиме до мене, як і раніше, й ми знову будемо товариші. Бо я знову людина.
З світанням він устав і довго вмивався, щоб збадьорішати. Тіло його щеміло з безсонної ночи, ноги обважніли, очі припухли.
Ранок був сизий, хмари нависали низько й сунулись тихо. Після сонячних день заходила дощлива пора. Казали, що десь пройшов циклон.
Він хотів уже вийти, але згадав, що не чув, чи повернулась Галочка вночі. Може вона й не приходила? Він обережно зазирнув за ширму. Ні, вона вернулась, спала спокійно, трохи розкинувши руки, вкрита тільки до пояса, з напівоголеними з-під сорочки грудьми. Сергій довго дивився на неї. Де-ж поділися її принади? Що чарувало його в ній? Буйна коса, що посивіє, чи груди, що звиснуть за кілька років? Він посміхнувся і вийшов геть.
Надворі його вкрила вогкість і пронизуватий вітрець. Хмари, здавалось, нависли ще нижче й зовсім спинилися.
Сергій простував до аеродрому. Там зустріла його заспана варта. Він оглянув свою машину: душа його нудьгувала, рвалась у простори над хмари, де буяє сонце.
— Я маю наказ летіти, — сказав він; — механик, мабуть, заспав.
Варта допомогла йому вивести апарат. Він сів, приготувався й сказав пускати.
З неймовірною радістю він почув себе на повітрі. І де-далі відбігала від його земля, що мен-
