Урядовець ще раз злякано зиркнув на нього та швидче проскочив далі. Але Тимергей наздогнав його й сказав:
— Слухайте, нагодуйте мене сніданком. Кавою й хлібом з маслом.
Урядовець спинився, і, піднявши догори свій портфель, закричав:
— Чого ви до мене причепились! Я зараз покличу…
Тимергей побачив, як сіпались його губи й тряслась борода.
— Йолоп ви, — переконано промовив він і пішов далі.
Урядовець зробив кілька кроків за ним, але дощик закапав йому за комірець, і він, зігнувшись, як раніше, зашкутильгав своїм шляхом.
Тимергей пройшов два квартали й почув, як у нього вже мокріє натільна сорочка. Тоді він теж зійшов на ґанок, добув з кешені хустку і почав обтирати обличчя й руки.
— Мокре, того й витираю, — ввічливо пояснив він свої заходи поважній пані, що була пильно подивилась на нього.
Пані зміряла його величнім поглядом, зморщила губи й відвернулася. Тимергей добре штовхнув її ліктем, засуваючи хустку в кешеню, поправив на голові кашкетку і знову вийшов під дощ.
Тепер він мав певний намір: зайти до Кнайбенка. Того певно не було вдома.
Кнайбенко дійсно був в університеті. Цей факт одразу підніс настрій Тимергея до радісного, і він зайшов у кімнату, мов-би залишити
