Потім підводився і ходив по кімнаті. Ходив довго й слухав, як ритмично стукотять його чоботи по підлозі.
Раптом палким струмком кидалась йому в голову кров і відживляла знеможений мозок. Знову сідав тоді Тимергей і вже легко видобував думку з оливця; та-ж, винувата й переможена, вмить родила йому дочок і синів.
— Від кожної думки я маю нащадків, — гадав Тимергей; — о, я великий розпусник! А справді, думка — та-ж жінка, хоч иноді й не дається відразу, так треба трошки потерпіти. Треба конче послухати, як стукотять чоботи по підлозі чи по землі. Походити треба.
Собака скінчив їсти, підійшов до Тимергея і штовхнув його. Той нахилився до пса, взяв за шию й полоскотав під горлянкою.
— Ти-ж вернеш мені мій гарем? Даси змогу в ньому бенкетувати?
Собака блимав червонуватими очима й терся вухом об коліно Тимергея.
1920.
