Коли впорскування було зроблене, червоноармієць протягом стогнав і стихав. Явтух дивився на його так, як маляр дивиться на свій твір, та йшов рубати дрова.
Обідав медичний персонал увесь разом, крім лікаря, в тім маленькім будинку, де й жив. Лікар-же повертався до бараку аж над вечір. Він обідав звичайно в якогось хворого.
Раніше до брички, що привозила лікаря, прожогом кидались покоївки, палаючи з бажання побачити, скільки крашанок, масла та сала назбирав лікар за день. Потім-би вони базікали про це цілу ніч. Та бричка завсіди була порожня.
Тоді покоївки остаточно переконались, що лікар приймає тільки гроші. Переказували, що він сотні за день збирав.
Фершал веселий вернувся з ловитьби. Хоч він піймав тільки двох невеличких підустиків та десяток бобирів, а проте був задоволений.
— Гарно на воді! — казав він. — Тільки й життя що посидиш на камінці з вудкою. Принаймні, хоч спочинеш від тих миршавих жовтяків.
Він засміявся й показав рукою на барак.
— Сором, — сказала, образившись, Одарка Калинівна. — Люди страждають, а ви смієтеся з них.
Фершала роздратувала її мова.
— Так значить того замало, що я панькаюся з ними? — запитав він. — Я мушу бігти на село рятувати їх?
Одарка Калинівна нахилилась над тарілкою; вона ніяковіла, коли хто сердився. Але фершал зовсім розхвилювався й перестав їсти.
— Коли мене віддавали до фершалської школи, — казав він, — я плакав, я благав не робити цього.
