Антось сказав матері:
— Мамо, сьогодні Одарка Калинівна знову говорила мені про бога. Я проходив повз барак, і вона мене спинила… Казала, як я мучитимусь після смерти, коли не молитимусь богові…
Сестра Ганнуся збентежилась.
— Що-ж ти їй на це?
— Я сказав, що не хочу молитися. Вона образилась… Адже-ж ти казала, що коли-б бог і був, то люди б мали катувати його врешті, а не він людей. Проте, його й зовсім немає.
Сестра Ганнуся зідхнула.
— Так, сину, — сказала вона, — бога немає; то кволі люди вигадали його, щоб була ще одна надія.
Якось сталося так, що дід Якимець, нічний церковний сторож, зробився єдиним приятелем сільського вчителя. Скоїлося це без балачок, непомітно й одразу.
Прокидався дід Якимець о восьмій годині вечора і зразу-ж готував учителеві самовара. Разом вони сідали пити чай; випивали мовчки по дві шклянки кожний.
Потім дід Якимець видобував з кешені газету: „Комуніст“, орган губпаркому К. П. (б.) У., — одшматував клапоть та крутив величезну своїм розміром цигарку.
— Може вже вікониці зачиняти? — запитував він.
— Авже-ж, — відповідав учитель і починав запалювати каганця.
Коли вікониці були зачинені, учитель добував із скрині скрипку й ноти, клав їх на стіл та присував ближче каганець.
