руйними газами все повітрє російського життя, не дозволяв історику і правнику піднятись над російською дійсністю і віднестися до певного явища так, як сього потрібувала об'єктивна наукова думка дослідувача. Се особливо вірно для наукового оцінування праці Бантиша Каменського „Исторія Малой Россіи отъ водворенія славянъ въ сей странь до уничтоженія гетманства“ 1830 р. Праця Б.-Каменського не згубила свого значіння і до нинішнього часу, дякуючи численним випискам з архивних документів, що переховуються в Министерстві закордонних справ. Але його історико-політичні погляди жодної цінности з себе не уявляють. Праця виявилась присвяченою „всесвѣтлѣйшему, державнѣйшему, великому государю“, і вже се наперед сказало про її загальний дух поклонення перед абсолютизмом московського царя і разом з тим вплинуло на оцінку московської політики відносно України. Кажучи про приєднаннє України до Москви, Б.-Каменський розглядає сей акт, як «исполненіе желанія Хмѣльницкаго и малороссіянъ». І малює загальний вигляд подій, що були на Вкраїні. Простота і однобічність думки Б.-Каменського краще за все виступає в його думках з приводу домагання Хмельницьким присяги з боку московських послів в непорушности українських привилей. Відмова, послів — се, на думку офіціяльного історіографа, виявленнє міці бояр, зумівших піддержати достоїнство господаря Росії, а саме домаганнє гетьмана розглядується, як «характерні приклади недовірчивости українців і їх ватажка»[1]). Саме приєднаннє «покорившагося единовѣрнаго народа» розгля-
- ↑ Бантышъ-Каменскій, Исторія Малой Россия, 1903 р., стор. 205.
