цяцькою людей не привабиш.
А отже був час, коли підписані псевдонімом „Марко Вовчок“ твори викликали велике зацікавлення і притягали до себе загальну увагу, та й не тільки серед української, але й російської публіки. Про українську зараз не говоритиму, — там панував ентузіязм та фурор; але нагадаю, що творам Марка Вовчка присвячує одну з більших критичних праць не хто, як Добролюбов, що перекладає українські оповідання Вовчкови на російську мову сам Тургенев, тоді вже широко звісний автор „Рудина“. Це одно вже говорить надто виразно про те вражіння, що зробили були в свій час твори Марка Вовчка. І таку увагу автор заслужив, інтерес не був викликаний і розігрітий штучними способами: в перших творах Марка Вовчка справді виявився завдаток сили не аби-якої, зародок письменника, що вмів ударити по серцях і коли не вести за собою громаду, то бодай позначити напрям, кудою треба проступати в житті. Тут у його творах зійшлося разом усе: і гарна, принадна артистична форма, і чудова, щиро-народна мова, і глибокий, серйозний зміст, і вміння зачепити найчутливіші струни в серці читача, і знання та досвід життьові, і вольнолюбиві, гуманні погляди. Як же воно сталось так, що завдаток пропав марно, що багатий надіями зародок письменника не розрісся в справжнього письменника, що гарний пуп'янок прив'яв і не розвинувся в пишну квітку, якої можна було по йому сподіватись? Чому замовкло те пульсовання життя, що пробивалось було в перших творах Вовчкових? Де причина того, що як не як, а визначний талант занапастився і звівся, можна сказати, ні на що? Далі я спробую дати відповідь на ці питання, повні для нас великого і теоритичного, і практичного інтересу, а тепер кинемо загальний погляд на твори Марка Вовчка, бо вони ж повинні постачити нам матеріялу на ту відповідь.
Попереду одна увага про псевдонім „Марко Вовчок“. Формально він належить Марії Олександровні, що тоді була дружиною Опанаса Марковича але коли
