Що-ж підганяло йти до „хреста“ оцих темних людей?
їх примушувала йти туди віра і насамперед віра в „чудо“, у видужання.
Ці люди, що йшли сюди, були під впливом навіяння, бо вони вже йшли туди з певною вірою, вони вже настроювали відповідно свій мозок.
Тут, справді, було кільки випадків „чудесних“ видужань. Були випадки, що кільки принесених хорих з розладом нервової системи мали полегшення або де-які навіть зовсім одужували.
Це робилось на очах усіх, а організатори чуда говорили: „Бачите, люди добрі, які робляться чудеса, отож моліться, несіть до хреста хто що має і спасете душі“.
Слава про чудо ширилась усе більш і більш. Сюди несли останні копійки злиденні селяни, а організатори чуда спасали не душу, а своє тіло, своє існування, складаючи скарби.
Щоб відповісти на це запитання, треба гарненько роздивитись і розміркувати, при яких обставинах ці видужання бувають, від яких хороб вони вичунюють та чому саме вони „ісціляють“.
На всі ці запитання ми дамо зараз відповіді, й тоді стане зрозуміло і ясно, через що ріжні „чудотворці“ робили й роблять „чудеса“.
Наприклад, оповідали „очевидці“, що біля калинівського чуда вилікувалась жінка, яка до того не володала рукою. Володати рукою перестала тому, що сильно перелякалась.
Коли-ж вона прийшла до „хреста“, поцілувала його, то ніби раптом видужала.
