545
ПСАЛЬМА 89. 90.
26. Він буде звати мене: Ти єси батько мій, Бог мій і скеля спасення мого!
27. І зроблю його первородним, найвисшим над царями землї.
28. По віки сохраню милість мою до него, і заповіт мій з ним не зміниться.
29. І посаджу насїннє його на віки, і престіл його, як днї небесні.
30. Коли сини покинуть закон мій, і не будуть ходити в присудах моїх,
31. Коли осквернять установи мої, і заповідї мої не будуть хоронити,
32. То жезлом покараю переступи їх, і ударами несправедливість їх,
33. Але милостї моєї, не одійму від його, і не кину вірностї моєї.
34. Не зневажу заповіту мого і не зміню, що вийшло з уст моїх.
35. Один раз поклявся я сьвятостю моєю: Не злукавлю перед Давидом!
36. Насїннє його буде по віки, і престіл його, як сонце передо мною;
37. Як місяць, так буде він стояти вічно, а сьвідок на облаках вірний.
38. Тепер же ти відкинув і відрікся, розгнївився вельми на помазанця твого;
39. Ти відкинув заповіт слуги твого, зневажив до землї корону його.
40. Розвалив усї мури його, обернув в руїну оружні його замки.
41. Рабують його всї, котрих дорога сюди попаде; сьміховиском стався сусїдам своїм.
42. Ти піднїс правицю напасників його; обрадував всїх ворогів його.
43. Гострого меча його ти на бік одводив, і не дав йому подужати в бою.
44. Ти знищив славу його, і повалив на землю престіл його.
45. Ти убавив йому віку молодого, соромом окрив його.
46. Доки, Господи, будеш все ховатись, буде огнем палати ярість твоя?
47. Згадай що до мене, яке життє моє! Хиба на суєту мізерну сотворив ти всїх дїтей людських?
48. Котрий чоловік жиє і не побачить смертї, визволить душу свою від сирої землї?
49. Господи, де твої давні милостї, про які ти вірностю перед Давидом клявся?
50. Згадай, Господи, наругу слуг твоїх, що ношу в серцї моїм від усїх тих багато народів;
51. Від ворогів твоїх, Господи, що соромили слїди помазанця твого.
Благословен Господь по віки! Амінь, нехай так буде, амінь!
Господи, ти був пристанню нашою з роду в рід.
2. Перше, чим гори постали, і ти сотворив землю і весь сьвіт, од віку до віку ти єси, Боже.
3. Ти вертаеш людей у зотлїннє і кажеш: Вернїтесь, дїти людські!
4. Бо тисяча лїт перед очима твоїми, мов день вчорашнїй, що минув, і як одна сторожа в ночі.
5. Змітаєш їх геть; вони — як сон вранцї, як трава, що прозябає.
6. Вранцї цвите і зеленїє, у вечір вяне і сохне.
7. Ми бо нидїємо від гнїву твого, від яростї твоєї ми тревожимось.
8. Ти поставив перед собою несправедливостї наші, тайни наші перед сьвітлом лиця твого.
9. Всї бо днї наші никнуть од яростї твоєї, лїта наші минають, як одна думка.
10. Днїв віку нашого на всього сїмдесять лїт, а як при силї, вісїмдесять лїт, а слава їх — то труди і біда; час бо скоро минає, і ми зникаєм.
11. Хто знає силу гнїву твого, і ярість твою по мірі страху твого?
12. Навчи нас, як днї наші лїчити, щоб придбати розумне серце!
13. Зглянься, Господи! Доки? І змилосердися над слугами твоїми!
14. Насити нас вранцї милостю твоєю, і будем радуватись і веселитись по всї днї наші!
15. Звесели нас по мірі днїв, в котрих понижив нас, по мірі лїт, в котрих ми горя зазнали.
16. Яви дїла твої слугам твоїм, а величиє твоє над синами їх!
17. І благоволеннє Господа Бога нашого нехай буде над нами! І дїло рук наших утверди для нас. Боже утверди дїло рук наших!
