604
Пісня Пісень 5. 6. 7.
салимські: стрівши мого милого, скажіте йому, що гину з любови.
9. Чим же твій любий всїх любих переважуе, ти, уродливша проміж усїма дївоньками? Чим се дорогий твій лучший над инших, що ти про його так нас заклинаєш?
10. Любий мій — білий, і румяний, красший за десять тисяч инших;
11. Голова в його — чисте золото; кучері филясті, а чорні, як ворон;
12. Очі в його — чисті, мов голуби, що при потоках водних, наче в молоці скупані, седять щасливі.
13. Щоки його — цьвітник пахущий, грядочки принадного зілля; губи — мов ті лилїи, що капле з їх мирра;
14. Руцї його — мов з золота уточені, в хризолити оправні; тїло — його — наче слоновая кість у сапфирах;
15. Нозї — стовпи мармурові, поставлені на золотих підніжках; вид же його, як Ливан; величен, як кедри;
16. Уста в його, — се самі солодощі, а ввесь він — любощі. От, хто мій милий, от, хто друг мій, дочки ви Ерусалимські!
Де ж твій милий подївся, ти, найуродливша між женщинами? Куди пійшов твій любий, щоб нам із тобою його шукати?
2. Він у саду в себе ходить, в цьвітнику пахущім, він залюбки попасає проміж лилїями.
3. Милий мій належить мені, а я милому, — тому, що в лилїях попасає.
4. Гарна ти, моя любко, неначе та Тирса, мов Ерусалим принадна, а грізна-поважна, як військо, під стягом стоюче.
5. Одверни від мене очі, — мене вони зворушують!
6. В тебе волос — мов отара кіз, що сходять із Галааду; зуби в тебе — наче овець стадо, що з купелї виходить, а в кожної близнята, й нема між ними неплодної;
7. Нїби половинки яблока-гранати щоки твої під кучерями в тебе.
8. Шістьдесять цариць сяє, вісїмдесять бранок, а дївчат безліч,
9. Та вона єдина, голубка моя, чистая моя; єдина вона в матері своєї, вибрана зпроміж усїх, що вона зродила. Побачили її дівчата, й стали вихваляти; царицї й бранки — усї величали.
10. Хто ж се, що, мов зоря, зазорилась, гарна, як місяць, а ясна, як сонце, грізна, мов військо під стягами?
11. Я зійшла в сад оріховий, подивитись на зелень в долині, поглянути, чи вже розвилась лоза виноградна, чи зацвили яблонї гранатові?
12. Не знаю, як завела мене душа моя ’д колесницям значних у народї мойму.
Оглянься, оглянься, Суламито; оглянься, оглянься, щоб нам глядїти на тебе! — Що вам дивитись на Суламиту, мов на хоровод Манаїмський?
2. Що за прегарні ноги твої в сандалах, ти, знатного батька дитино! а круглота твоїх стеген — неначе намисто, уроблене руками мистецькими;
3. Пуп у тебе — се круглоточена чаша, повна по всяк час вина запашного, стан же в тебе — стіг пшениці серед лилїй;
4. Соски твої — се двойнята в серни;
5. Шия твоя — наче вежа в слонової костї; очі в тебе — ставки Гесбонські коло воріт Батрабимських; ніс твій — мов вежа в лїсї Ливанськім, обернена ’д Дамаску;
6. Голова твоя — мов Кармель, волос на голові в тебе — мов пурпур, кучері твої — й цареві дивовижа.
7. О, яка ж ти хороша, яка ти принадна, моя любко, твоїм цілим видом!
8. Стан твій — неначе пальма, груди ж твої — мов би винні грони.
9. Думаю: вилїзу на пальму, вхоплюся за віттє, а груди твої будуть менї ва грони винні, і запах із ніздер твоїх, — як би від яблок;
10. Та й уста твої, як вино найлучше. — Воно тече право до милого мого, й солодить уста утомлені.
