Перейти до вмісту

Сторінка:Тась Ведмеді танцюють 1927.djvu/123

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

і ще раз:

— Галю…

— Я… — Вона зап'ялася чорною хусткою, так як і тоді на канапі, мов тиха лялечка.

— Я!

Сіра постать спереду пугою свистіла по конячих ребрах.

— Галю, куди ми вперед? Я спочити хочу. Я стомився — моя голова! Галю…

Візок підскакує на замерзлих вибоях, трусить і зриває слова.

— Галю, забери мою душу! Вона без тебе пустий звук… Вона без тебе порожня, мов пустоцвіт! Галю, забери мої страждання, забери мою муку. Темними ночами, коли закатований стогін гніздився в моїм жагучім мозкові, я жив твоїм тілом! Тиснувши холодну подушку, я цілував твої очі…

Назустріч летіли патлаті сосни, курилися вгорі хмари, вирізьблюючи обриси на хворім тлі.

— Галю, за тобою до пекла піду! Галю, скажи мені слово, глянь на мене, подаруй єдиний погляд, зітри єдину сльозу…

— Стій! — гукнуло з морозяних присмерків, і жовтяві ліхтарики позначили скуйовджені гриви та чорну дугу.

— Хто їде?

Мовчанка.

Один ліхтарик, похитнувсь і поплив назу-