Сторінка:Твори. Том 1 (Хвильовий, 1927).pdf/103

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

… — Пф! — свічка погасла.

— Бог його знає, Несторе!

… Перший осадчий прийшов з Правобережжя через Сагайдак — великий чумацький шлях. Перша хата була на березі. Але ріку випивало сонце, а тросків підрізували роки, і відходила вода в долину. Тоді будівлі стояли на горбах, а вулицею летіли бенгальськими огнями піски.

… Співала:

— А я дівчина Наталка, а зовуть мене Полтавка…

— … Наталочко! Моє миле котятко!

… Він приїхав до бунту, коли в глибинах осель ріс бунт. Говорив про бунт — такий гострий, як бритва на горлі, такий грізний, як смерч в океані… шумують, шумують води: вал за валом. На сході — маяк. Рев сирени.

… А друга молодість і в Нестора була: Наталя Миколаївна — це недосяжні кургани зір.

… З Нестором Олекса й посадив цю сосну. Тоді, двадцять літ тому.

…А бунт виріс і положив бритву на горло. Він:

— Наталочко! Я йду туди, до них!

— Іди, милий.

Він пішов і не вернувся: не вертаються — хто в бунт.

… У Сибір на золоті розсипини по Володимирській пройшов каторжник. І не прийшов.