А в Млинківській волості скаржилися:
— І сукини ж сини! Прахвости! Чортового батька видереш їх відтіля.
Чухали потилиці. Збирались на сходку. Міркували. Іще чухали потилиці.
— Яку тут прахтіку зробити? Га? Запетлювали, як той казав.
… Коли приходить ніч, Млинки напружено дивляться на темну стіну полтавського лісу й чекають. Але не відомо, в яку кошару забредуть солонські вовки. Тільки вранці шумить село.
Вранці дізнаються, кого обібрано „до цурки“.
… Стоїть могутній дуб на півдорозі до лісу, а до нього сіріє ранковий шлях, од вітряків перехиляється на ділянку молодняку.
… У немите вікно волосної ради дороги майже не видно.
Савко Гордієнко, безусий голова з гострим обличчям, подивився у вікно й підійшов до натовпу.
— Ну що? І сьогодні обібрано кого?
— А як же: Матвія Юхименка.
Підійшов ще один селянин і безпорадно розвів руками:
— Не инакше, як дивізію треба сюди.
Притакують.
У кімнаті смердить архівним папером, а писарчуки перами риплять.
Савко вдарив себе по чолі:
— От напасть… Прийдеться воювати.
