А потім заморгав підсліпуватим оком:
— Пожди, Савко, я, мабуть, піду дістану чогось. Як же так: гості приїхали, треба ж таки підправитись.
Савко рішуче одрізав:
— Нікоторого гвоздя! Спольняй, що требують.
Рудий міліціонер досадливо почухав потилицю.
— Слиш, Савко, а могорич і не помішав би, їй богу!
Але млинківський голова нічого не слухав. Наказав своїм хлопцям вибирати з голохвастівських скринь шмаття, а „старості“ наказав негайно подати підводу.
Зарепетували, заскиглили баби; заметушився „староста“.
Зашумів Солонський Яр.
У кожній хаті розчинено скриню й повибрано з неї одіж на підводу. А від'їжджаючи, Савко пообіцяв ще й спалити все голохвастівське кубло, коли острожники не являться доброхітно в Млинки.
Скоро загін із підводою зник у лісі, і до хатів посунулись чоловічі постаті. І довго чути було грізний гомін у Солонськім Яру.
У Млинках гомонів базар. Декілька осілих тутешніх циганчат сіпали коні за хвости й вигукували, як і двісті літ тому.
Бігали, лопотіли перекупки.
