червоноармійських казарм (іде вся комуна), тиждень марксистського знання й т. д.
… Бігли дні (в комуні завжди біжать дні). Вибивалась городина. Після обіда всі виходили на роботу до Зубівської левади. Андрій деклямував свої експромти, Іванов підганяв комуну, а комуна кричала:
— Нещасний прикажчику… Геть комбурів!
А коли сонце розсипалось на далеких зелених гонах, а в манастирі дзвонили до вечерні, комуна становилась у два ряди й з піснями йшла містом додому.
Іванов ішов попереду й командував зводом, він же починав пісню. Одна рука в Іванова (забув сказати) висить: його ранило калединським снарядом, а другою рукою він розмахує в такт:
— Ать! Тва! Ать! Тва!
Иноді Же каже:
— А може пісень не треба?
Комуна в регіт:
— Браво! Же соромиться обивателів.
Тоді Же починає перша, і так дзвінко, що на тротуарах зупиняються.
Але от приїздить із волости Валентина.
До Іванова:
— Іди сю-юди. Треббба по-о-орадитись.
Іванов:
— Кажи тут.
Валентина мнеться.
