Микита закурив цигарку.
Пахне зеленою, пахне кизяками.
Сидір умочив у цеберку ножа й перехрестився:
— Яке-небудь стерво та ще й лізе. А спитати б тебе: де ти було, як ми власть завойовували? Ех! Одно слово — ех! Та й тільки.
Потім він ріже, але не мовчить.
— Більшовицька власть, щоб ти знала, не печериця печена. Це значить воля й слобода. Як ти набиваєш собі пельку, то й иншим не перешкоджай. О!
Микита хитає головою:
— Правильно!
… Вони ріжуть корову.
|
|
В колонії сідають обідати. Виховательки, діти.
Анфиса Павлівна подивилась на Павлину Анфисівну та й подавилась. Павлина Анфисівна сама ж невинність: вона ж не знала, що Анфиса Павлівна дитячу котлету їла.
Анфиса Павлівна запивала водою:
— Хотіла попробувати…
Павлина Анфисівна:
— Так, так…
… Приїздить до дітей якась мама. Виховательки люб'язно усміхаються.
— Ваша дитина прєлєсть, прямо удівітєльно.
Мама мліє…
… Набігає хмара літня, пахне дощем. Кричать галки над деревами літаючи — перед громовицею…
