Мар'яна випила води й дивилась сухими фосфоритами на Гамбарського. Потім стиснула руками голову й сказала:
— Треба повіситися… Негайно… зараз…
— Що ви, Мар'яно?
Гамбарський, блідий і розгублений, ходив по кімнаті.
А у вікно знову бив дрібний дощ. І тягуче проходили хвилини напруженої мовчанки.
Думала: — Так! Треба кінчати… Так!.. Скоріше!.. — І знала, що вона не може кінчити, що їй бракує сили.
Подумала: — Єрунда, треба кінчати!
Мар'яна сухо подивилась на Гамбарського, а потім сказала:
— Пробачте! — і хутко пішла до дверей.
Аркадій Андрієвич надів окуляри й написав:
|
„Прошу мєня зачисліть в кандідати Вашей государственной партії. Мої лічниє убеждєнія в правотє комуністическіх ідей…“ |
В їдальню увійшла Мар'яна. Аркадій Андрієвич:
— Мар'янко! Ану, йди сюди! Чи так я?
Степанида Львівна продовжувала:
— …Він дуже симпатичний… кажуть уже повишення получив…
…Короткий осінній день сконав. Мар'яна вийшла на ґанок.
