очима, а за холодними станційними будинками завиють вовки на журний холодний семафор.
Але сьогодні ми їдемо на Кубань, бо віримо в свої запалені очі.
— Товаришу Жучок!
Так, і товариш Жучок!
… А чому вона в цьому полку, ви, звичайно, не знаєте й ніколи не взнаєте, бо й я не знаю, а брехати не хочу: це уривок правди, а вся правда — то ціла революція.
… На кожній станції тільки й чути:
— Козаки! Козаки!
Всюди козаки, всюди бандити.
Тягнеться потяг, як ледачі воли в поле, як ледачі воли з поля.
Степ. Раптом:
— Стоп!
— Що таке?
— Нема палива.
|
|
— Товаріщі! Всеросійская кочегарка в опасности!
Д'ех, яблучко, куда котішся,
Попадьош до Краснова — не воротішся.
І раптом:
Ой, на горі та женці жнуть.
— …Ей, ви, хохли! Чого завили. Буде панихидити — і так сумно.
… Степ. Фуґа. Буруни й ще буруни.
