Над посьолком люкс, над заводом ніч. Що думає ніч?
Остап брав великі кроки, Юрко відставав. Дивився на саженну постать Остапову…
— … Так, як почнеш шукати правди, то, гляди, і залізеш у кривду. А чоловік я темний, хоч і пролетаріят. Ну, а Наталка хай ходить до вас, я нічого не імію. Лишь би не в шалапути, не люблю я їх: по-свинячому шукають правди, богородиць нароблють — один розбрат.
… Одчинить двері Наталка, трішки заспана, теплий жіночий дух від неї. У неї ноги трішки колесом і, як у молоденької дівчини, зідхання.
— … Був я в партизанах. Ще з Махном ходив, а що до чого й досі не добрав. Така вже вдача: як вип'ю пляшку, то й за власть совітів. Більшовиків подавай — і квит.
Юркові було образливо, а Остап говорив:
— Моє яке діло; хтось добере — нас чимало. А Наталка хай у ячейку ходить, я нічого не імію.
Болото закумкало ніч. Де болото? То — жаби.
Коли увійшли в двері, Наталка в одній сорочці зустріла. Спитала:
— Товаришу Юрко! Що це таке — емісія? А потім: що це таке — девальвація?
— Ти краще постіль постели, — сказав Остап.
А Наталка постіль стелила й уже з сумом:
— Мабуть, довго вчитися нам: революція наша, а слова не наші.