були партійні, безпартійні, анархи, слюсарі, токарі, метранпажі і були, як казала Майя: радбури, комбури, комфутури, пролетури, в „останній стадії“ і від манікюрш: так, взагалі. Майя оглядала з командної висоти санаторійну зону й шпурляла:
— „Тут звалено союзний вінегрет“. Потім вона говорила, що, коли б її спитали: „хто це там живе?“ — вона б і справді не найшла відповіли. — „Хто ж? Звичайно, люди!“ — дражливо подавав анарх. — „Мій глупенький Савонаролочко! — усміхалася Майя, нарочито приймаючи його слова за чисту монету. — Тобі до твоєї навчальної відповіди недостає: лорнету, що в нього ти дивився б із безоднею мудрости на цих людей, і театрально-солоденької замашки… Савонаролочко! Їй богу, ти доісторичний екземпляр!“ — Анарх мовчав. — „Ну, чого ж ти мовчиш? — казала кокетуючи Майя. — Подивися на мої „глазьони“… Правда ж, вони блистять на сонці, як чорні виноградники? Ну, признайся!.. Правда ж, я — еластична гадючка, що гладить твоє серце мініятюрним замшевим язичком? Ну?.. — і знову Майя негарно всміхалась. — Ні, то неправда! То просто цитата з авантюрного роману a la Тарзан. То… просто… гра фантазії викликаної половим зворушенням…“ Потім вона шелестіла своїми довгими віями, щулила очі й тараторила щось про свою тендітну
