Льоля тихо дивилася на мадам Фур'є — й мовчала. Тоді француженка говорила далі:
— Так. Бойовий порядок. Ordre de bataille. Инакше й ви, Льольо, будете „іскопаємоє“. Я знаю, це мене так… Але я вже инакше не можу. Вам треба инакше, по-новому. Инший дух. Більшовизм. А я, Льольо, труп.
Мадам Фур'є схилила голову на віолончелю й задумалась. Льоля теж задумалась. А потім раптом француженка скинулась:
— Я, Льольо, дуже рада, що ви сьогодні стрічаєте повий рік. І я буду стрічати. Новий рік — гарно: все думаєш — „а чи не прийде щось инше“…
Ще шумів трамвай. Льоля подумала, що мадам Фур'є ніде стрічати новий рік, і їй було шкода француженки, бо Льоля не могла покликати мадам Фур'є стрічати новий рік у пролеткульті, що на Садовій 30.
Льоля попрощалась і пішла в свою кімнату, бо вже час було їхати в город. Льоля згадала скриньку з дрібницями біля охотного ряду і на тумбочці підручники й французький роман, здається, Гюґо, і Анна Кареніна французькою мовою з порнографічним малюнком на обкладинці.
… Сидів некрасивий карлик Альоша, і Льоля йому сказала:
— Ти, Альошо, дійсно художник. Ти гарно придумав: саме так і кричить паровик, коли вилітає в степ.
