Перейти до вмісту

Сторінка:Твори. Том 3 (Хвильовий, 1930).djvu/192

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

Дячок витер рукавом піт на лобі і скинув із себе снопи. Він подивився на селянина, що спокійною ходою пройшов повз клуню, і промовив:

— Може, хоч тепер підемо?

Але Кажан і зараз боявся вилазити. Тоді Нечипір сплюнув і поліз у кишеню по цигарку.

II

Біля розправи стояв гомін.

Підбіг до голови Ванько Петренячий і закричав тоненьким голоском:

— Дядю, а якщо вони вискочуть із тієї вулиці, що на Олексієву леваду веде?.. Що тоді буде?

— А тобі яке діло? — сказав голова.

Хлопчик не зрозумів „дядю“ й весело застрекотав: мовляв, він напевне знає, що „вони“ саме відтіля вийдуть. Він не бачить, що селянський патріярх уже брови зводить докупи. І тільки тоді почав угомонятись, коли хтось із селян порадив голові:

— Та ви його паличкою! — порадив хтось і додав: — Ану бо, вишкварок, додому гиля!

— Та я ж кажу, дядю, що вони вискочуть, а вам і не видно буде, — образився хлопчик.

— А воно й справді, — сказав один.

— Та й на самім ділі, — додав другий і звернувся до Ванька: — Чий ти є? Чи не вдовиної дочки?