луйю по закладкам знайшов… Нї! як-би не письменний, то не з'умів би Апостола, та ще й на самий Великдень прочитати!«
Прислухаєть-ся Наум, Василь співа. Як же почав Херувимську, так таку, що й сам дяк не вмів у лад узяти, а Василь без запинки так усї голоси і покрива, і переводи виводить, сам і кінча, сам впять і почина. Тогдї вже Наум зовсїм положивсь, що Василь став письменним: та коли-ж він справивсь і де пробував? Нехай, дума собі, опісля знати-му.
Як вийшов пан-отець зо христи паску сьвяченую почитовати і народ рушив з церкви, Наум зопинив Василя, та зараз і каже: »Христос воскресе!« От похристосувавшись з ним, як довг велить, і каже йому Наум: »Чи ще ти нас, Василю, не забув?«
— Нехай мене Бог забуде, коли…
»Добре-ж, добре, сину! тепер не до того. Приходь до нас розговітись; а хоч і пообідаєш, коли не підеш до дому.«
— Ви менї і дом, ви і родителї…
»Добре-ж, добре. Приходь же, не забудь; я ждати-му.«
Сказавши сеє, Наум поспішав до дому і дорогою собі дума: »Не дуже-ж я добре зробив, що не розпитавши Василя, що́ він і що́ з ним, та й покликав його до себе. Може він вже об Марусї і не дума, а може вже і жонат, а я тільки потурбую Марусю і знова розважу її тоску. Та хоч-би і не те, так може ще він не відкупив ся від некрутщини, так що́ тогдї робити? Та вже-ж, побачу. Дасть Бог розговітись, а там буду поправляти, що́ напортив з радощів, що побачив нежданно Василя, та ще й письменного!
