Сторінка:Твори Григория Квітки-Основяненка. Том I (Львів, 1911).pdf/115

Там Марєчка та потопала,
К собі батенька бажала.
А батенько та на бережечку,
Є човничок і веселечко:
»Потопай, моє сердечко!«

Та в недїленьку рано
Чогось тоє та море грало;
Там Марєчка та потопала,
К собі матїнку бажала.
А матїнка та на бережечку,
Є човничок і веселечко:
»Потопай, моє сердечко!«

Та в недїленьку рано
Чогось тоє та море грало;
Там Марєчка та потопала,
К собі Василька бажала.
А Василько та на бережечку,
Є човничок і веселечко:
»Не потопай, моє сердечко!«

Далї дївчата, бачучи, що просватані собі сидять і опріч себе нїкого не бачуть і нїчого, що́ биля них робить ся, не чують, захотїли їх зачепити і повеселити, та й заспівали:

Та в саду соловейко не щебетав,
Тим Василь Марусї не цїловав;
Як же соловейко защебетав,
Василько Марусю поцїловав.

Тут усї зареготались на усю хату і Наум напавсь, щоб таки дїти поцїловались, а їм те і на руку ковінька!.. Далї дївчата, буцїм-то жартуючи, і заспівали:

Та ти душечко, наша Марєчко!
 Ламлїте роженьку,