дуже розумний, хоч і письма не вчив ся, а у бесїдї частїсїнько і піп не знав, що́ против нього говорити, а дяк так і не схвачував ся з ним.
Василь на усї його речи стояв мовчки, часом усьміхнеть-ся, то насупить ся, то забормоче: »молить ся? молїтесь ви!« А сам видно своє думав. Наум же, говоривши йому довго, подумав: »Що́ йому тепер товковати? Він і себе не тямить. Нехай на слободї приймусь за нього і розтолкую йому, щоб часом його душа не пропала.«
Як обвиднїло трохи на дворі, зараз зібрали ся нужні люде у двір до Наума: розложили середу двора вогонь; жінки стали поратись, поприставляли казанки та горшки, і варють борщі, локшину, квасок, печене кришуть шматками, а там кутю у миски накладають та ситою розводють, горілку по пляшкам розливають, щоб частовати, ложки перемивають, миски лагодять, дошки кладуть і усе готують, як треба, щоб і людям пообідати і старцїв божих нагодовати.
Став день, задзвонили у старший дзвін повагом, звичайно як на збір. Господи! як повалить народ — так видимо невидимо! Що свої селяне, а то і з города понаходило і понаїзжало, та були таки й пани, щоб подивити ся, як по старовинї, що́ вже тепер виводить ся з моди, будуть дївку ховати.
Як передзвонили на збір, ось і несуть від церкви сьвятий хрест і корогви, за ними мари, а там ідуть аж три попи і четвертий дякон, та усе у чорних ризах, а дяків так десятка з два. А за народом так на-силу протовпились до хати.
Наум, бачивши, що вже усе готово, став одбирати людей: кого дружком, кого у піддружі, кого у старости, жінок у свашки, і усе по двоє,
