— Та яке там лихо? Кажіть швидче, спати хочу.
»Але! Кому спати, а кому й нї,« сказав Уласович, та здихнувши важко, поклонивсь хорунженку низесенько, та й каже: »віддайте за мене Олену, сестрицю вашу!«
— Йо! сказав хорунженко, задумавсь, став чухати потилицю і плечі і спину, а далї каже: Побачу, що́ сестра скаже, нехай до завтрйого; лягайте лишень спати. Та й пішов від нього.
Лїг наш Забрйоха спати, так йому і не спить ся; жде сьвіта, не діжде, щоб швидче йому почути, що́ скаже Олена. Ну, сяк-так дождались сьвіта, повставали паничі і позіходились. Зараз пан Уласович і пита: »А що́-ж ви менї, паничу, скажете? Чи наша річ до дїла, то я б побіг мерщій, та з старостами і явивсь сюди закон сполнити. Кажіть бо!«
Сопить наш хорунженко і нїчого йому не сказав, тільки гукнув у кімнату: »А ну, сестро! дай нам поснїдати, що́ ти там придбала.«
Вийшла з кімнати наньмичка, поклонилась, та й постановила на столї перед паном Уласовичем на сковородї… печений гарбуз! Як розглядїв наш Забрйоха таку пинхву, як скочить із-за стола, як вибіжить з хати! аж тут батрак вже й держить його коня, і вже осїдланого; він мерщій на коня, та навтїкача по-биля хат, тільки й чує, що люде з нього регочуть ся; йому ще й більш стидно, ще й більш коня поганя, та як вибіг з хутора, розглядїв: що́ за недобра мати? щось тилїпаєть-ся на шиї у коня! Коли ж дивить ся — верйовка; потягнув тую верйовку — аж і тут гарбуз сирий причеплений! Кинув його аж геть, а сам за нагайку, знай коня поганя, знай поганя…
