хлопцї, почувши приказ, з-разу мотнулись і нанесли.
— Возложіте камения на нечестивую вию її, і на руцї і на нозї її, і паки потопляйте її! Так командував Ригорович, аж підскокуючи круг ставка, та з серця аж зубами скрегоче.
Навязали моторнїйші цїлїсїньку низку камянюк на верйовку і підвізши на човнах, аж на-силу три чоловіки підняли тую низку, та й накинули Явдосї Зубисї на шию і думають: от пірне! А вона, урагова баба, і не дума; плава поверх води, та що ослобонили їй руку із верйовки, так вона нею полощить ся, та й жартує: »А що́-ж? намистечко менї на шию почепили, а перстнїв і нема? Еге! бач які добрі! кете і перстнїв на руки і замісць черевичків чого на ноги.«
— Сокрушайте тресугубо окаянную кощунку ханаанскую, дщер халдейскую! кричав як опечений Прокіп Ригорович, та аж запінивсь як скажений, бачачи, що нїчого відьмі не зробить і що вона над ним кепкує.
Навязали їй на руки і на ноги камінючча. Боживсь той чоловік, що менї про се росказовав, — а хто й казав: коли знаєте, Йохим Хвайда, що́ позаторік вмер — так боживсь, що пудів двадцять навязали їй на шию, на руки і на ноги, та відчепивши від верйовок, так її й пустили у воду. Так що́-ж бо будеш з сучою, пресучою бабою робити? Так і плава поверх води, і руками і ногами бовтаєть-ся, та знай приговорює: »купочки-купусї!« А далї урагова баба обізвала ся і до писаря, та й почала його кликати: »А ходи, Прокіпочку, сюди! Нумо у-купцї купатись! Ходи бо, не соромсь! Ось надїну на тебе намистечко і перстнїв тобі дам.« А Ригорович аж увесь чуб
