ходив пан Пістряк з Явдошиної хати, так чути було, що казав: »І се усе благонаміренно устроївше, гряду у свою палестину. Прощавайте!«
— »Ідїть здорові!« сказала Явдоха, зачиняючи за ним двері у хату, та й одізвалась до кота: »Кицю, кицю, кицю, кицю!«
Мурлу, няв, мурррлу!
Тут зараз узявши, зняла з голови очіпок, сїду як молоко косу розпустила, узяла білу сорочку та й надїла на себе, та нї пояса, нї плахти не підвязала, так і стала по хатї ходити та шептати усяке калдовство, та у всякім углї тричи спльовувала; далї узяла жлукто, та й положила його серед хати і стала знов щось по-відьомськи бормотати; далї узяла з кухлика якоїсь води, та усе бормочучи, побризкала тою водою і себе і жлукто у серединї. А кіт що́ є духу нявчить, а далї аж на ноги устав, та потягнувсь і засьвітив очима ще дужче, чим каганець у хатї палав. Тут Явдоха мерщій у жлукто і полїзла… а як вилїзла, так стала дївкою! Та й дївка ж немудра? І молода і хороша і чорнява, і ще мабуть красивійша від чернїговської протопопівни!
От як переродилась наша відьма, узяла жабячої сметанки, та кобилячого сиру, головок від таранї, і поскладавши на тарілочку, поставила перед свого котуся і каже: »Коли, котусю, захочеш без мене їсти, так от тобі ласощів; не скучай без мене, поки я вернусь.« А сама, доставши аж пять дійничок, погасила каганець і пійшла з хати, доїти кого їй треба було.
Тільки таки що другий півень крикнув, тут Явдоха, що́ є духу, ускочила у хату і впала мов нежива. А як віддихнула і устала… так впять стала старою бабою, як і була. Зараз кинулась до свого
