яко язичницю, хварисейку, садукейку і митарку, у пещи халдейстій!
»Так подаймо на неї лепорт!« казав Забрйоха: »нехай вона нам заплатить за безчестя, що нас позміняли та ще мене на Солосї оженили. Нехай її посадють у колоду…«
— Овва! здихнув Ригорович і каже: Не імать нинї власти над нею нїхто. Панї сотничка учинила їй парчеве возглавиє, сиріч очіпок, і нову намітку і плахту; а пан сотник Халявський пристави к нїй раба і даде коня і местника і дїлателя, щоб і дрова рубав і воду возив і кота годовав. І дана їй власть на усьому лицї земному і чакловати і обаяти, і глумити ся цїлоє уремя і пол времени.
»Так знаєш, що́ зробимо? Закличем її, мов добрі, до себе у гостї. Перш почастуєм, а далї надаєм тусанів і щоки їй попібєм і зуби останьнї повибиваєм.«
— Плюнь, друже, на сию Явдоху! А паче усього повели, господине, унести носатку чого-небудь. Ось випиймо журби ради, то лучше буде паче і обаче.
»Та й випиймо-ж!«
От Уласович і гукнув на Солоху, а вона їм уточила і унесла, чого треба було. Стали кружати. Повицїжовавши гарненько скільки там носаток, з журби ледве розійшлись по хатам. І після того що́ день, то і сходили ся журити ся, та знай куликали, бо нїчого їм було більш робити. Минуло ся панство!
