чайно… вже-ж пак не так, як городянські дївки, що́ у паньїв понавчались: порозхристують ся, порозстїбають ся, що нї в чім нема запрету, не тільки дивись і заглядай у пазуху, як собі хочеш, та хоч і руку… Цур їм! зогрішиш тільки, дивлячись на таких!
Не так було у нашої Марусї, Наумової та Настиної дочки, ось що́ я росказую, а її, знаєте, звали Марусею. Що́ було, то й було, так Бог дав! Так вона ж їх не витріщала, а ховала і куталась з ними як мога; хоч і бачиш, що є, та ба! хоч воно для краси дано, та як прикрито та закрито, то і для дївчини чепурнїйш, і хто на неї дивить ся, і хто з нею говорить, то все таки звичайнїйш.
Сорочка на нїй біленька, тоненька, сама пряла і пишниї рукава сама вишивала червоними нитками. Плахта на нїй картацька, черчата, ще материнська-придана; тепер вже таких не роблять. І яких то цьвітів там не було! Батечку мій, та й годї! Запаска шовкова, морева; каламайковий пояс, та як підпережеть-ся, так так рукою і обхватиш, ще-ж то не дуже і стягнеть-ся. Хусточка у пояса мережована і з вишитими орлами і ляхівка з-під плахти тож вимережована і з китичками; панчішки синї, суконні, і червоні черевички. Оттака як вийде, так що́ і твоя панночка! Іде як павичка, не дуже по усїм усюдам розгляда, а тільки дивить ся під ноги. Коли з старшим себе зострілась, зараз низенько поклонилась, та й каже; »здрастуйте, дядюшка«! або »здорові, тїтусю«! І таки хоч-би то мала дитина була, то вже не прійде просто, усякому поклонить ся і ласкаво заговорить. А щоб який парубок та посьмів би її заняти? Ну, ну; не знаю! Вона й не лаяти-меть ся і нї слова й не скаже, а тільки подивить ся
