— Що́ хоч, Маню, те й скажи, а тільки не говори про мене; я сам, як прийде пора, я сам скажу.
»Так гріх же брехати і перед ким небудь, а не тільки…«
— Се не брехня, і їм треба усе росказати; тільки як скажеш тепер, а вони мене не знавши подумають, що який небудь ледащо, що тільки звожу тебе з ума, тебе будуть лаяти, мене стануть цуратись, і будуть нас розлучати. Потерпи, моя рибочко, хоч через Петрівку; я так наведу, що вони про мене будуть знати і чути що-небудь не погане: тогдї пришлю людей, тогдї їм усе і роскажеш. То брехня і гріх, як зовсїм потаїти, а то ми тільки прежде якого часу їм нїчого не скажемо. Чи так, моя паняночко? спитав, та й поцїловав її щиро, від серця.
»Може воно і так, довго подумавши Маруся сказала. Я вже нїчого не знаю, а усе робити-му, що́ менї скажеш. Тільки вже, Василечку, мій козаченьку, як собі хоч, а я вже більш до тебе не вийду нї сюди, нї на вулицю, нї на базар, нїкуди.«
— А се-ж чому? спитавсь Василь, злякавшись.
»Як собі хоч, а тільки, по моїй думцї, се вже гріх, коли чого не можно матері сказати, та теє і робити нишком від неї. Хоч розсердись зовсїм, не тільки так насуп ся, як тепер, тільки вже я не прийду, і не дожидай мене, і не шукай мене. Инше дїло, як-би я посватана була, тогдї б і нїчого; а то хто-небудь побачить, та про мене ще і слава піде. Не хочу, не хочу! нехай Бог боронить! Менї тепер і Олени страшно; вона щось дивилась на нас пильненько, як вернула ся з города, і усе щось собі під ніс бормотала. За-
